паркан
ПАРКА́Н, а, ч.
Стіна, звичайно дерев'яна, що обгороджує або відгороджує що-небудь; огорожа.
Була [школа] з ґанком на побілених стовпах і .. обведена, намість плотом, парканом із дощок (Л. Мартович);
Обабіч стискали нас дошки й жердини тинів та парканів (І. Муратов);
* Образно. Парадний паркан офіційної пропаганди (з газ.).
(1) Живи́й парка́н – паркан із спеціально вирощених кущів, невеликих дерев.
Біля будинку – шкілка, обведена живим парканом акації (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)