пафос
ПА́ФОС, у, ч.
1. Почуття пристрасного запалу, піднесеності, натхнення.
Говорючий о. Артемій балакав без упину, але якось механічно, без звичайної в його енергії, без пафосу (І. Нечуй-Левицький);
Пафос, ентузіазм кипів у цій людині, сповнював її вщерть (О. Донченко);
// Зовнішній вияв такого почуття.
Осторонь сидів кардинал .. – Яка краса! які чудові відтінки заграви! – говорив він з пафосом досвідченого промовця (З. Тулуб).
2. чого. Сутність, основна ідея, спрямованість, висловлена з піднесеністю, натхненням.
Широкий світ розкривається перед нами, коли ми читаємо книги Івана Франка. Пафос його поезії – труд, труд в ім'я людського щастя (М. Рильський).
(1) Фальши́вий (нарочи́тий і т. ін.) па́фос – надмірна піднесеність тону мови, зображення несправжнього запалу.
Багатослівно, час од часу зриваючись на фальшивий пафос, Діденко став говорити (А. Головко);
Відмовившись від нарочитого пафосу, умовної піднесеності, риторичної декламації.., вона [М. М. Єрмолова] принесла в галузь трагедії виразну простоту життя (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)