пахкати
ПА́ХКАТИ, аю, аєш, недок.
Випускати газ, пару і т. ін. з уривчастими короткими ритмічними звуками (про машини, механізми).
Гуральня нахабно сміялась рядом червоних вікон і гордо пахкала димом (М. Коцюбинський);
Потужний буксир пахкав і хлюпотів колесами (М. Руденко);
// Затягуючись, випускати дим при курінні.
Старий Сулейман поскидав капці, поклав ноги у білих панчохах на софі і пахкав з довгого цибуха (М. Коцюбинський);
Коваль слухав Оверкову розповідь, хмурився, задумано пахкав люлькою (К. Гордієнко);
// Вириватися з-під чого-небудь, що натискає (про куряву, пилюку і т. ін.).
Пилюка, пахкаючи з-під коліс, покривала Оксенові чоботи (Григорій Тютюнник);
Низенька черевата конячина сумирно брела, похнюпивши голову. З-під її лапатих копит раз у раз пахкала клубками курява (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)