паща
ПА́ЩА, і, ж.
Рот звіра, риби і т. ін.
Цілий ліс тонких [овечих] ніжок замигтів перед очима, голі дурні морди розкривали пащі серед рожевої куряви (М. Коцюбинський);
Змійка підвела свою .. голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонісінькою стьожечкою її гострий язичок (Олесь Досвітній);
Широка паща [щуки] з великою кількістю гострих, загнутих всередину зубів добре вдержує слизьку здобич (з навч. літ.);
* У порівн. Рана ятрилася, бліда і в'яла, як паща сонної риби (З. Тулуб);
// зневажл. Великий і некрасивий рот людини.
Йоганн раптом починає реготати. З його пащі рветься злість на всіх (П. Колесник);
Він [Пелехатий] напружив могутні м'язи своїх щелеп, відкрив пащу, хотів був завити низьким вовчим басюрою, але поборов це дурне бажання (П. Загребельний);
// перен. Темний, зяючий отвір у чому-небудь.
Здорова піч, роззявивши чорну пащу, дихала теплом (М. Коцюбинський);
Беруть руду, кладуть у піч – в огненні пащі домен (Н. Забіла).
△ (1) Во́вча па́ща, мед. – неправильне зрощення половин піднебіння, при якому порожнина носа безпосередньо сполучається з порожниною рота.
У жінок, що палять, частіше народжуються діти з вадами серця, дефектами розвитку носоглотки (заяча губа, вовча паща), з паховою грижою (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)