пейзаж
ПЕЙЗА́Ж, у, ч.
1. Загальний вигляд якоїсь місцевості, картина природи; краєвид.
Обидві гори вкриті травою та подекуди старими рідкими дубами. Між ними глибока вузька долина з проваллям на дні, а через цю долину видніється ціла чудова картина, цілий самостійний пейзаж! (І. Нечуй-Левицький);
Чарівний пейзаж Матроської слобідки в кучугурах зелених садів серед білих сипучих пісків над синню моря вже випливав нам назустріч (Ю. Смолич);
Вулкани і гейзери роблять пейзаж Ісландії неповторним (з наук.-попул. літ.).
2. Картина або малюнок із зображенням краєвиду.
Тут [у кабінеті] було багато книжок на полицях попід східною і західною стінами, кілька натюрмортів та пейзажів (Н. Рибак);
Одна [картина] – покритий снігом кряж, – Карпат крутий бескид. А та, насупроти, – пейзаж, дніпровський краєвид (І. Гончаренко).
3. тільки одн. Жанр творів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню краєвиду; пейзажний живопис.
Не може бути сумніву в тому, що Шевченко визнавав пейзаж як жанр мистецтва, але головним предметом художнього зображення він вважав людину (з наук. літ.).
4. Опис, зображення природи в літературі, музиці і т. ін.
В тих оповіданнях [І. Франка] розсипані, як і в природі, розкішні картини, ясні, повні сонця, повітря і красок пейзажі (М. Коцюбинський);
Малювати картини природи Мирний вчився у неперевершеного майстра пейзажу Тургенєва. В більшості випадків автор роману [“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”] створював пейзажі за принципом гармонійної співзвучності їх з настроями, думками, вчинками героїв (з навч. літ.);
В документальному фільмі пейзаж має свій внутрішній зв'язок із загальною ідеєю фільму (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)