пелехатий
ПЕЛЕХА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою шерстю (про тварину).
Такий він [Грегор] був чорний та пелехатий, та страшний (І. Нечуй-Левицький);
// З довгими, густими ворсинками; волохатий.
Як величезний пелехатий джміль, Гула на всенький берег пилорама (І. Вирган);
// Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну).
У двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (М. Коцюбинський);
Скачуть хлопці коло вогню, але щораз більше здалека, бо вже кільком пелехата чуприна так зашарчила, аж волосся покоружилося (С. Ковалів);
Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно, задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви (В. Земляк);
// Зробл. із шкіри з довгою, густою вовною (про одяг).
Потерті сірячини й свитки, пелехаті, з овечих шкір, шапки і вицвілі хустки утворювали якусь темно-руду пляму на сірому витоптаному личаками снігу (М. Олійник).
2. перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину).
Там, де гілка пелехата, Шишкарева тепла хата (Д. Білоус);
Як лебідь по воді – між листям пелехатим У білім убранні ішла – не йшла – плила там Прегарна дівчина (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
3. Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.).
Як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг (С. Васильченко);
Пожежа!.. Від розпеченої землі дим потягнувся вгору, кидав від себе пелехату страхітливу тінь (А. Хорунжий).
Словник української мови (СУМ-20)