первенець
ПЕ́РВЕНЕЦЬ, нця, ч., книжн.
1. Перша, старша дитина.
Амон щасливий, Вродливий первенець й[о]го! (Т. Шевченко);
– Де ж ваш первенець? – спитав він, підроблюючись зумисне під церковну мову (І. Нечуй-Левицький).
2. чого, перен. Те, що з'явилося або створено першим за часом, раніше, ніж все наступне.
Чого їм, первенцям весни [проліскам], захотілося зацвісти восени, чого їм не захотілося чекати свого туманного березня? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)