перебаранчати
ПЕРЕБАРАНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. кому, чому і з інфін. Те саме, що заважа́ти.
Нанизу по камінні шуміла вода й перебаранчала їй читати (І. Нечуй-Левицький);
Ставши поміж козаками великим паном, Пампушка вже не терпів, щоб йому перебаранчав хтось у будь-якому ділі (О. Ільченко).
2. також без дод. Перебивати, не даючи говорити.
[Мартин:] Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш. [Омелько:] Не перебаранчайте, пане, бо мене зіб'єте з пантелику (І. Карпенко-Карий);
Довго слухала Горпина сваху-щебетуху, довго не перебаранчала і, нарешті, тяжко зітхнула; щось невесело слухалися їй ті речі солодкі... (Л. Яновська);
– Ти не перебаранчай, коли я говорю, – неквапно повернув [Левко ] широку шию до Волошина (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)