передвічний
ПЕРЕДВІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який існує споконвічно, без початку і кінця.
В передвічнім вирі атоми, форми й задуми Вихрились, вибухали, прагнули мір і тіл, Пінились над безоднями, бились перед завадами, Кидались протуберанцями, глухо звергались в діл (М. Бажан);
// Притаманний людям взагалі, незалежний від окремої людини.
Ішла дитина, на очах росла, Змагала в серці острах передвічний (М. Рильський);
// Божественний.
І в стайню-храмину Царі увійшли, Дитя передвічне У яслах знайшли (Я. Щоголів);
// у знач. ім. передві́чний, ного, ч. Бог.
Все – з наказу Передвічного, Кожна чарочка вина, – Я не винен, що судилася На роду мені вона! (А. Кримський);
Було так написано в таємних рунах волею Передвічного, щоб не тільки знайшли ту країну, але ж словом мудрим – не мечем і не вогнем – здобули її (Н. Королева).
2. Який був, існував у давні, незапам'ятні часи; давній, стародавній.
Перед очима маячили дивної краси фрески, килими, зброя. Праця старинних персів, передвічних арабів, буйних бедуїнів і індійців (Мирослав Ірчан);
// Дуже старий.
Потім ліс... Передвічний, непроходимий. Ні доріжки, ні поляни (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)