перекушувати
ПЕРЕКУ́ШУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., що.
1. Кусаючи, розділяти на дві частини.
В темних корчах, у лісочку, навзнак лежала Срібнарчучка; перекушувала й випльовувала стебельця фої [хвої] (Г. Хоткевич);
Обходився [Валентин] без інструмента, здавалось би необхідного, – загинав, що треба, руками, перекушував зубами, шліфував об штани (О. Гончар);
[Василь:] Домахо! Бачиш оцю соломинку? От взяв у зуби, перекусив надвоє... Отак і ми тепер з тобою!.. (М. Кропивницький);
Дмитро зірвав суху жилаву стеблину, перекусив міцними зубами (М. Стельмах);
// Прокушувати наскрізь.
Він [собака] зовсім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло (М. Коцюбинський).
2. розм. Швидко та легко поїсти чого-небудь.
За селянським звичаєм він на літо знову склав кількадесять карбованців, а сам жив просто, випивав уранці дві склянки молока, обідав у нархарчі й увечері перекушував там само без великих розкошів (В. Підмогильний).
ПЕРЕКУ́ШУВАТИ², ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу, у́сиш, док., розм., що, чого і без дод.
Їсти нашвидкуруч, небагато.
Токарі не ходили іноді й на обід. Тут, у цеху, й перекушували, як на жнивах (П. Автомонов);
Перекусить би чого. Вломив [Кирило] хліба – чого ж би до хліба? (А. Тесленко);
Василько подався в село до Струка, а вуйко Баклай зайшов до хати щось перекусити (А. Турчинська).
Словник української мови (СУМ-20)