переламувати
ПЕРЕЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Ламаючи, ділити, роз'єднувати на частини; розламувати.
Вмить спалить [огонь] всю землю тую З всіма неправдами її, Перелама хао́с твердую Шкарлющу [шкаралущу] скріплої землі... (І. Франко);
// Порушувати цілість кістки, кісток.
Переламати руку;
// безос.
У жахливій завії вітрів протилежних Переламало якраз посередині щоглу високу (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
* У порівн. Взяв, ніби переламав її, притис до грудей і поніс у потік, став, вода бризнула вище пояса (Б. Харчук).
2. перен. Те саме, що перело́млювати 2.
Галичани посунули до кріпості, ніхто їм не забороняв, ворота стояли відкриті – лиха звістка переламала звичне, щоденне життя (А. Хижняк).
3. тільки док., перен., перев. зі сл. обіцянка, слово і т. ін. Не додержати слова, порушити закон, обіцянку і т. ін.
[Панас:] Добродію, що хочете кажіть, а я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (М. Кропивницький);
Переламати закон.
◇ Лама́ти / злама́ти (перелама́ти, полама́ти і т. ін.) хребе́т див. лама́ти;
(1) Не перелама́ти сло́ва (д) див. лама́ти;
(2) Перелама́ти хребта́ (д) див. лама́ти;
(3) Перела́мувати / перелама́ти хара́ктер чий, кого – примушувати кого-небудь стати іншим, змінити звички, вдачу.
Єдиного комісара він терпів біля себе – Данила. І цьому доводилось день по дню переламувати Шведів характер, щодня наражатися на опір командира (Ю. Яновський);
(4) Перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́ – виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін.
Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”... Коли й вона його щиро серцем обрала... То тут потрібен інший підхід (О. Гончар);
І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)