пересуд
ПЕРЕ́СУ́Д, у, ч.
1. перев. мн., розм. Висловлювання недоброзичливої думки про чию-небудь поведінку, чиїсь вчинки і т. ін.; поговір.
Де можна було на відробіток взяти, де можна було випрохати, скрізь набрались, напозичались жінки, не звертаючи уваги ні на людські пересуди, ні на сором випрошування (Л. Яновська);
Оленка ніколи не перечила отим усім пересудам. Тільки сміялася (Г. Хоткевич);
Тож проривайся крізь людську зловтіху, пересуди, й осуди, й суди (В. Стус).
2. рідко. Те саме, що забобо́н.
Порве [наймит] шкарлющі пересуду – І вольний, власний лан Ти знов оратимеш – властивець сво́го тру́ду, І в власнім краю сам свій пан! (І. Франко).
3. заст. Повторний суд.
Він [Євген] зрозумів, що везуть його назад, до Києва, відкіля вивезли півтора роки тому .. Промайнула навіть неможлива думка: може, батько (він же адвокат!) добився перегляду справи, і оце везуть Євгена на пересуд, щоб звільнити? (Б. Антоненко-Давидович);
Війт з лавниками зібрались на пересуд і виправдали невинного (Р. Іваничук);
// Мито з підсудного.
Не будеш пересудів брати (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)