пертися
ПЕ́РТИСЯ, пру́ся, пре́шся, недок., фам.
1. Те саме, що пе́рти 1, 2.
Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра (Т. Шевченко);
Руки їх [тухольців] зачали ослабати, а монголи пруться і пруться на них, мов хвилі повені (І. Франко);
– Куди ти прешся, ідоле?! – насідала на когось баба Параска (Є. Кравченко);
// Напирати на кого-небудь; штовхатися, пхатися.
Латинці перлися товпами, Шпурляли вгору всі шапками. Кричали вголос на ввесь рот (І. Котляревський);
// перен. Намагаючись досягти певного становища, добиватися цього всіма засобами.
Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слов'янофіли Так і претесь... (Т. Шевченко);
– Ну що ти, Свербиносе, тямиш?.. – визвірився Дмитренко на червонопикого, товстого козачого голову, од котрого так і несло горілкою. – Кис би собі в шинку... Ні, в гласні преться (Панас Мирний);
– Не встиг зносити першу пару штанів – і в начальство преться... (М. Стельмах).
2. з ким, діал. Сперечатися.
Та не їй зо мною пертись І на гу́тірку ставать! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)