печаль
ПЕЧА́ЛЬ, і, ж.
1. Те, що засмучує кого-небудь, завдає комусь горя, журби.
Іноді така печаль Обступить душу, аж заплачу (Т. Шевченко);
– Чи місяць світить, чи сонце гріє, на моєму серденьку туга та печаль (І. Нечуй-Левицький);
В голосі її звучала печаль (Г. Хоткевич);
– Чого ти топишся, дівча? Скажи: яка тобі печаль? Яка вчинилася причина? – І розридалася дівчина (С. Руданський);
Дитяча печаль – як ранкова роса. Вигляне сонечко – роса безслідно щезне (М. Слабошпицький).
2. розм. Те саме, що кло́піт.
[Геннадій:] Ні, тільки до моря їдьте, тільки до моря. Там же така благодать! І водичка, і сонечко, і... ніякої тобі печалі... (З. Мороз).
Словник української мови (СУМ-20)