пильненько
ПИЛЬНЕ́НЬКО, присл.
Зменш.-пестл. до пи́льно.
Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько: Хто йшов, той приглядавсь горохові пильненько (П. Гулак-Артемовський);
Із садка з-за тину голова Трегубенчихи. Пильненько дивиться якийсь час, потім сторожко озирнулась (А. Головко);
– Мені вже розказали з неба, Чого тобі пильненько треба, – Отець твій був у мене тут (І. Котляревський);
Весна, осінь, літо – то пора праці, де пильненько треба прикладати рук до роботи (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)