пирснути
ПИ́РСНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до пи́рскати.
Густим клубом пирснув догори пісок (І. Франко);
Михайло, мов дурний, реготав у бороду, а Жабі, приклавши хустку до очей і рота, ледве стримувалась, щоб не пирснути (Олесь Досвітній);
Дівчина на горішній лаві, щоб не пирснути сміхом, затулилась книжкою (А. Головко);
Вона пирснула злостиво, зневажливо: – Скоро стане легше? Я вже це чую давно (Г. Коцюба);
Він одіткнув тикву, налив повний кухоль і став пити хильцем. Жовта рідина розлилась йому на підборіддя, побігла струмочком по грудях. Він захлинувся і пирснув (І. Микитенко).
2. перен. Швидко, поспішно побігти куди-небудь або розбігтися в різні боки.
Коли ж за приближенням вашої сили бояри піддадуться вам [монголам] і віддадуть вам засіки, народ пирсне, як полова від вітру (І. Франко);
Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)