пиряти

ПИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.

1. що і без дод. Носити, тягати важкі речі.

Батько і син пиряли мішки мовчки (І. Цюпа);

Врешті Бурштейн помахом руки відіслав биндюжника геть, сів на стілець з таким змореним виглядом, наче він сам пиряв по кімнаті важку швейну машинку (А. Дімаров).

2. без прям. дод., за ким. Швидко бігати; гасати.

Бігає [Солоха] за собакою та все кричить: Лишка! Лишка! Собака й сюди й туди, – а вона пиряє за нею (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. пиряти — пиря́ти дієслово недоконаного виду носити важкі речі; швидко бігати розм.  Орфографічний словник української мови
2. пиряти — див. нести  Словник синонімів Вусика
3. пиряти — -яю, -яєш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Всажувати ріжучий або колючий предмет у щось або когось. 2》 неперех., за ким. Швидко бігати; гасати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пиряти — БІ́ГАТИ (швидко пересуватися на ногах у різних напрямках), ЛІТА́ТИ підсил. розм., НОСИ́ТИСЯ підсил. розм., ПИРЯ́ТИ підсил. розм., ШМИГА́ТИ підсил. розм., ШМИГЛЯ́ТИ підсил. розм.; ГАНЯ́ТИ підсил. розм. (метушливо); ГАСА́ТИ підсил. розм. (жваво).  Словник синонімів української мови
5. пиряти — ПИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Носити, тягати важкі речі. Батько і син пиряли мішки мовчки (Цюпа, Грози..  Словник української мови в 11 томах
6. пиряти — Пиря́ти, -ря́ю, -єш гл. Ѣздить, сильно гоня лошадь. Побачив же він (мертв'як) мою коняку, як сів на неї, — вже він нею пиряв-пиряв, пиряв-пиряв, аж як став, так вона і репнула. Мнж. 131.  Словник української мови Грінченка