пиряти
ПИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. перех. і без додатка. Носити, тягати важкі речі.
Батько і син пиряли мішки мовчки (Цюпа, Грози.., 1961, 148);
Врешті Бурштейн помахом руки відіслав биндюжника геть, сів на стілець з таким змореним виглядом, наче він сам пиряв по кімнаті важку швейну машинку (Дім., Ідол, 1961, 131).
2. неперех., за ким. Швидко бігати; гасати.
Бігає [Солоха] за собакою та все кричить: Лишка! Лишка! Собака й сюди й туди, — а вона пиряє за нею (Мирний, І, 1954, 68).
Словник української мови (СУМ-11)