писемність
ПИСЕ́МНІСТЬ, ності, ж., збірн.
1. Система графічних знаків, уживаних для писання в якій-небудь мові або групі мов.
Поява писемності в східних слов'ян – предків російського, українського та білоруського народів – припадає на давні історичні часи (з навч. літ.);
За кілька тисячоліть до нашої ери давні китайці вже мали писемність і вміли складати географічні описи, а також зображати місцевість у вигляді карт (з наук.-попул. літ.).
2. Сукупність писемних, літературних пам'яток якогось часу, якого-небудь народу; письменство.
Древньоруська культура – яскраве самобутнє і багатогранне явище. До якої б сторони її не звернутися – чи до писемності (художня література, історія, публіцистика), чи до мистецтва.., – скрізь стародавня Русь залишила свій неповторний і глибокий слід (з навч. літ.);
Інтермедії до драми Якуба Гаватовича належать до визначних пам'яток давньої української писемності (з наук. літ.).
(1) Консона́нтна писе́мність – тип фонетичної писемності, що передає лише приголосні звуки.
Консонантна писемність часто є перехідною від складової писемності до повністю фонетичної. (з наук. літ.);
В іноземній літературі системи консонантної писемності називають також абджадами, за назвою абетки в арабській мові – “абджадія” (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)