пишно
ПИ́ШНО.
Присл. до пи́шний.
В горах пишно буяла весна (Я. Качура);
Пишно розрослися яблуні, і Олексій Михайлович з турботою помічав, як одна гілка глушила другу (О. Донченко);
Бачив [капітан] добрих сестер, суворих лікарів на обходах і серед них – білолицю, золотокосу, пишно вродливу дівчину – старшого лейтенанта медичної служби (П. Загребельний);
Світле, пишно розпущене волосся розсипалося їй на плечах шовковистими волотками (О. Гончар);
Минуло три роки, і княгівна, на диво, пишно, величаво розцвіла (О. Стороженко);
Незважаючи на те, що цею повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви, добачаємо зародок того таланту, що незабаром розвивався так пишно у других творах Франка (М. Коцюбинський);
За цим гребенем пишно та сміливо виганяється вище од усіх гір Соколиця (І. Нечуй-Левицький);
Пишно дметься вгору ярина (М. Хвильовий);
Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла (В. Самійленко);
От до концертної ми вирушили зали (Так пишно названо найбільшу із кімнат) (М. Рильський);
Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (О. Гончар);
Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: у сріблястій, прозорій, пишно вигаптуваній шовками одежі, у золотому поясі (Леся Українка);
Іван дивувався Палагні. Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї (М. Коцюбинський);
Він був не дуже багатий, а жити пишно, у розкоші великій хотів, по-панськи! (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)