пишно
ПИ́ШНО. Присл. до пи́шний.
В горах пишно буяла весна (Кач., Вибр., 1947, 164);
Пишно розрослися яблуні, і Олексій Михайлович з турботою помічав, як одна гілка глушила другу (Донч., IV, 1957, 228);
Бачив [капітан] добрих сестер, суворих лікарів на обходах і серед них — білолицю, золотокосу, пишно вродливу дівчину — старшого лейтенанта медичної служби (Загреб., Спека, 1961, 191);
Світле, пишно розпущене волосся розсипалося їй на плечах шовковистими волотками (Гончар, III, 1959, 319);
Минуло три роки, і княгівна, на диво, пишно, величаво розцвіла (Стор., І, 1957, 369);
Незважаючи на те, що цею повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви, добачаємо зародок того таланту, що незабаром розвивався так пишно у других творах Франка (Коцюб., III, 1956, 31);
За цим гребенем пишно та сміливо виганяється вище од усіх гір Соколиця (Н.-Лев., II, 1956, 397);
У західній частині Радянської України, частині, яка ще так недавно була краєм нечуваної народної темноти й неписьменності, пишно розцвітає культура (Рильський, III, 1956, 52);
Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла (Сам., І, 1958, 92);
От до концертної ми вирушили зали (Так пишно названо найбільшу із кімнат) (Рильський, Мости, 1948, 77);
Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (Гончар, II, 1959, 192);
Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: у сріблястій, прозорій, пишно вигаптуваній шовками одежі, у золотому поясі (Л. Укр., III, 1952, 177);
Іван дивувався Палагні. Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї (Коцюб., II, 1955, 342);
Він був не дуже багатий, а жити пишно, у розкоші великій хотів, по-панськи! (Вовчок, І, 1955, 66).
Словник української мови (СУМ-11)