пишно

ПИ́ШНО. Присл. до пи́шний.

В горах пишно буяла весна (Кач., Вибр., 1947, 164);

Пишно розрослися яблуні, і Олексій Михайлович з турботою помічав, як одна гілка глушила другу (Донч., IV, 1957, 228);

Бачив [капітан] добрих сестер, суворих лікарів на обходах і серед них — білолицю, золотокосу, пишно вродливу дівчину — старшого лейтенанта медичної служби (Загреб., Спека, 1961, 191);

Світле, пишно розпущене волосся розсипалося їй на плечах шовковистими волотками (Гончар, III, 1959, 319);

Минуло три роки, і княгівна, на диво, пишно, величаво розцвіла (Стор., І, 1957, 369);

Незважаючи на те, що цею повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви, добачаємо зародок того таланту, що незабаром розвивався так пишно у других творах Франка (Коцюб., III, 1956, 31);

За цим гребенем пишно та сміливо виганяється вище од усіх гір Соколиця (Н.-Лев., II, 1956, 397);

У західній частині Радянської України, частині, яка ще так недавно була краєм нечуваної народної темноти й неписьменності, пишно розцвітає культура (Рильський, III, 1956, 52);

Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла (Сам., І, 1958, 92);

От до концертної ми вирушили зали (Так пишно названо найбільшу із кімнат) (Рильський, Мости, 1948, 77);

Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (Гончар, II, 1959, 192);

Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: у сріблястій, прозорій, пишно вигаптуваній шовками одежі, у золотому поясі (Л. Укр., III, 1952, 177);

Іван дивувався Палагні. Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї (Коцюб., II, 1955, 342);

Він був не дуже багатий, а жити пишно, у розкоші великій хотів, по-панськи! (Вовчок, І, 1955, 66).