пишність
ПИ́ШНІСТЬ, ності, ж.
1. Буйний розквіт, розвиток, який виявляється в рості, цвітінні і т. ін.
– Сину мій! дитя моє кохане! погуляв би ти в світі, полюбував красу і пишність світову (Марко Вовчок);
// Надмірність у багатстві, оздобах, красі, вигодах і т. ін.; розкіш.
Окреме приміщення на одному з столичних вокзалів. Невелика, оздоблена з солідною пишністю зала (І. Кочерга);
В українському гаптуванні [II пол. XVII ст.] стиль бароко виявився у посиленні ошатності й урочистості виробів, пишності й розкоші оздоблення (з наук. літ.);
// Розмаїтість у барвах, забарвленні; багатобарвність, барвистість.
Життя було там, в лісах, на полях, на луках. Там воно розливалося в усій своїй осінній пишності (Ю. Бедзик);
// Бурхливість, багатогранність розвитку, розквіт чого-небудь.
З нечуваною пишністю розцвітають література, мистецтво, наука в таких країнах давньої й великої культури, як Вірменія та Грузія (М. Рильський).
2. Властивість за знач. пи́шний 2–10.
Світла шовкова кофта з тугим перехватом у талії, довга широка спідниця .. надавали дорідній постаті пишності, грайливості (Яків Баш);
Поважна, сувора велич її [пісні] пахла історією.., пишності її ніяк не можна змалювати (Ю. Яновський);
– Мати-вітчизно! – мимоволі вирвалося у нього, по-юнацькому дзвінко й урочисто. І навіть для Козакова, який не терпів ніякої урочистої пишності, ці слова прозвучали переконливо і щиро (О. Гончар);
Характерно, що в зображенні селянина письменникові [О. Гончару] лишились цілковито чужими .. всякі тенденції до замилування старожитньою патріархальністю і етнографічною пишністю (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)