пишність
ПИ́ШНІСТЬ, ності, ж.
1. Буйний розквіт, розвиток, який виявляється в рості, цвітінні і т. ін.
— Сину мій! дитя моє кохане! погуляв би ти в світі, полюбував красу і пишність світову (Вовчок, І, 1955, 27);
// Надмірність у багатстві, оздобах, красі, вигодах і т. ін.; розкіш.
Окреме приміщення на одному з столичних вокзалів. Невелика, оздоблена з солідною пишністю зала (Коч., II, 1956, 41);
// Розмаїтість у барвах, забарвленні; багатобарвність, барвистість.
Життя було там, в лісах, на полях, на луках. Там воно розливалося в усій своїй осінній пишності (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 167);
// Бурхливість, багатогранність розвитку, розквіт чого-небудь.
З нечуваною пишністю розцвітають література, мистецтво, наука в таких країнах давньої й великої культури, як Вірменія та Грузія (Рильський, III, 1956, 381).
2. Властивість за знач. пи́шний 2-10.
Світла шовкова кофта з тугим перехватом у талії, довга широка спідниця.. надавали дорідній постаті пишності, грайливості (Баш, Надія, 1960, 210);
Поважна, сувора велич її [пісні] пахла історією.., пишності її ніяк не можна змалювати (Ю. Янов., І, 1958, 205);
Карл Маркс у «Капіталі» глузує з пишності і широкомовності буржуазно-демократичної великої хартії вольностей і прав людини.. (Ленін, 39, 1973, 21);
— Мати-вітчизно! — мимоволі вирвалося у нього, по-юнацькому дзвінко й урочисто. І навіть для Козакова, який не терпів ніякої урочистої пишності, ці слова прозвучали переконливо і щиро (Гончар, III, 1959, 12);
Характерно, що в зображенні селянина письменникові [О. Гончару] лишились цілковито чужими.. всякі тенденції до замилування старожитньою патріархальністю і етнографічною пишністю (Про багатство л-ри, 1959, 232).
Словник української мови (СУМ-11)