плигати
ПЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Робити стрибок, стрибки; переміщуватися стрибками.
Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать (Л. Глібов);
По стінах – жуки волохаті, плигає котик за ними (Ю. Яновський);
З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (М. Трублаїні);
// Стрибком кидатися вниз.
З берега плигали цілими сотнями маленькі .. чортики (І. Нечуй-Левицький);
Плигати додолу;
// Танцювати, роблячи стрибки, підскакуючи.
Він плига під звуки сарабанди (М. Рильський);
// Швидко текти по камінню, уступах і т. ін. (про струмок, річку тощо).
Каламутна вода плигала на камінні, на глибших місцях вирувала (О. Десняк);
Річки плигають по камінню (Ю. Збанацький);
// Раз у раз пересуватися з місця на місце (про відблиски, світло, тінь і т. ін.).
Веселе полум'я жваво стрибало по соломі, .. плигало по стіні золотим зайчиком (М. Коцюбинський);
// перен. Раз у раз з'являтися і зникати в уяві, думках (про спогади, о́брази і т. ін.).
Картини мінялися, плигали з неймовірною швидкістю: то ввижалося спотворене болем, бліде обличчя німця, .. то плигають перед ним вибалушені очі бійця (Григорій Тютюнник).
2. Ударяючись об що-небудь, відскакувати, підскакувати.
Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (М. Коцюбинський);
Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку... (М. Рудь);
// Різко коливатися, тремтіти.
Коралове намисто з побрязкуванням плигає на грудях (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Плига́ти у ві́чі – не стримуючись, говорити кому-небудь грубі, дошкульні слова.
Не зовсім дарма нападалася [свекруха] на Оксану, бо та таки мало що в хазяйстві уміла, та тільки чого ж вона так і кипіла, так і плигала в вічі, так страшно лаялась замість того, щоб показати або розказати (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)