плигати
ПЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Робити стрибок, стрибки; переміщуватися стрибками.
Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать (Гл., Вибр., 1951, 123);
По стінах — жуки волохаті, плигає котик за ними (Ю. Янов., V, 1959, 23);
З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., Крила.., 1947, 27);
// Стрибком кидатися вниз.
З берега плигали цілими сотнями маленькі.. чортики (Н.-Лев., II, 1956, 348);
Плигати додолу;
// Танцювати, роблячи стрибки, підскакуючи.
Він плига під звуки сарабанди (Рильський, І, 1960, 172);
// Швидко текти по камінню, уступах і т. ін. (про струмок, річку тощо).
Каламутна вода плигала на камінні, на глибших місцях вирувала (Десняк, II, 1955, 410);
Річки плигають по камінню (Збан., Єдина, 1959, 160);
// Раз у раз пересуватися з місця на місце (про відблиски, світло, тінь і т. ін.).
Веселе полум’я жваво стрибало по соломі,.. плигало по стіні золотим зайчиком (Коцюб., І, 1955, 86);
// перен. Раз у раз з’являтися і зникати в уяві, думках (про спогади, о́брази і т. ін.).
Картини мінялися, плигали з неймовірною швидкістю: то ввижалося спотворене болем, бліде обличчя німця,.. то плигають перед ним вибалушені очі бійця (Тют., Вир, 1964, 318).
2. Ударяючись об що-небудь, відскакувати, підскакувати.
Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (Коцюб., І, 1955, 391);
Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 92);
// Різко коливатися, тремтіти.
Коралове намисто з побрязкуванням плигає на грудях (Тют., Вир, 1964, 125).
Словник української мови (СУМ-11)