плигати

ПЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Робити стрибок, стрибки; переміщуватися стрибками.

Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать (Л. Глібов);

По стінах – жуки волохаті, плигає котик за ними (Ю. Яновський);

З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (М. Трублаїні);

// Стрибком кидатися вниз.

З берега плигали цілими сотнями маленькі .. чортики (І. Нечуй-Левицький);

Плигати додолу;

// Танцювати, роблячи стрибки, підскакуючи.

Він плига під звуки сарабанди (М. Рильський);

// Швидко текти по камінню, уступах і т. ін. (про струмок, річку тощо).

Каламутна вода плигала на камінні, на глибших місцях вирувала (О. Десняк);

Річки плигають по камінню (Ю. Збанацький);

// Раз у раз пересуватися з місця на місце (про відблиски, світло, тінь і т. ін.).

Веселе полум'я жваво стрибало по соломі, .. плигало по стіні золотим зайчиком (М. Коцюбинський);

// перен. Раз у раз з'являтися і зникати в уяві, думках (про спогади, о́брази і т. ін.).

Картини мінялися, плигали з неймовірною швидкістю: то ввижалося спотворене болем, бліде обличчя німця, .. то плигають перед ним вибалушені очі бійця (Григорій Тютюнник).

2. Ударяючись об що-небудь, відскакувати, підскакувати.

Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (М. Коцюбинський);

Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку... (М. Рудь);

// Різко коливатися, тремтіти.

Коралове намисто з побрязкуванням плигає на грудях (Григорій Тютюнник).

◇ (1) Плига́ти у ві́чі – не стримуючись, говорити кому-небудь грубі, дошкульні слова.

Не зовсім дарма нападалася [свекруха] на Оксану, бо та таки мало що в хазяйстві уміла, та тільки чого ж вона так і кипіла, так і плигала в вічі, так страшно лаялась замість того, щоб показати або розказати (Грицько Григоренко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

плигати

Значення в інших словниках