побляклий

ПОБЛЯ́КЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до побля́кнути.

Нерівний брук заріс кущиками трави, побляклої вже, виснаженої вкрай (П. Колесник);

// у знач. прикм.

Побляклими сумними полями нісся поїзд (Ірина Вільде);

На стіні висіло два старих, побляклих натюрморти (Ю. Збанацький);

Хоч зорі вже погасли, та маячить і досі побляклий, ущерблений місяць (А. Шиян).

Значення в інших словниках

1. побляклий — побля́клий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побляклий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до поблякнути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. побляклий — Побля́клий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. побляклий — ТЬМЯ́НИЙ (про світло, вогонь тощо — неяскравий), ТУМА́ННИЙ, БЛЯ́КЛИЙ, БЛІДИ́Й, БЛІДНИЙ розм., СКУПИ́Й розм., ПРИМА́РНИЙ розм., ТЬМА́ВИЙ розм., ТЕ́МРЯВИЙ розм., ТУ́СКЛИЙ розм., МЕ́РХЛИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. побляклий — ПОБЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побля́кнути. Нерівний брук заріс кущиками трави, побляклої вже, виснаженої вкрай (Кол., На фронті.., 1959, 126); В музеї історії Ленінграда зібрано немало матеріалів, зв’язаних з Великою Вітчизняною війною..  Словник української мови в 11 томах
6. побляклий — Побля́клий, -а, -е Поблеклый. Черниг. у.  Словник української мови Грінченка