поблукати

ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку.

Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Б. Грінченко);

– Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Григорій Тютюнник);

// Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку.

Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Г. Коцюба);

// Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.

Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (П. Грабовський);

Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (М. Шеремет).

Значення в інших словниках

1. поблукати — поблука́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поблукати — -аю, -аєш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. || Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. || Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поблукати — блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому.  Фразеологічний словник української мови
4. поблукати — ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Гр.  Словник української мови в 11 томах
5. поблукати — Поблука́ти, -ка́ю, -єш гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп'ять вернувсь. Котл. Н. П.  Словник української мови Грінченка