поблукати

блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому. Підвівся (Чіпка) з місця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах (Панас Мирний); Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: — Знову незнайоме місце (О. Донченко); Сидить в темниці в’язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка); Горпина .. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Панас Мирний); Він поблукав очима по натовпі людей і відійшов убік (З газети).

Значення в інших словниках

1. поблукати — поблука́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поблукати — -аю, -аєш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. || Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. || Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поблукати — ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Б.  Словник української мови у 20 томах
4. поблукати — ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Гр.  Словник української мови в 11 томах
5. поблукати — Поблука́ти, -ка́ю, -єш гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп'ять вернувсь. Котл. Н. П.  Словник української мови Грінченка