поблукати

ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку.

Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Гр., II, 1963, 119);

— Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Тют., Вир, 1964, 436);

// Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку.

Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Коцюба, Нові береги, 1959, 94);

// Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.

Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (Граб., І, 1959, 583);

Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (Шер., У день.., 1962, 55).

◊ Поблука́ти очи́ма (по́глядом) — те саме, що Блука́ти очи́ма (по́глядом) якийсь час ( див. блука́ти).

Джмелик присів на лаву, поблукав поглядом по стінах (Тют., Вир, 1964, 539).

Значення в інших словниках

1. поблукати — поблука́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поблукати — -аю, -аєш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. || Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. || Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поблукати — ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Б.  Словник української мови у 20 томах
4. поблукати — блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому.  Фразеологічний словник української мови
5. поблукати — Поблука́ти, -ка́ю, -єш гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп'ять вернувсь. Котл. Н. П.  Словник української мови Грінченка