поборгувати

ПОБОРГУВА́ТИ, гу́ю, гу́єш, док., розм.

1. що і без дод. Дати в борг.

[Гайдамака:] Далебі, дав би карбованця [кобзареві за пісню], якби був не пропив учора! .. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам (Т. Шевченко).

2. що. Позичити, взяти в борг.

[Запорожець (грає, усі троє співають):] А я мотнусь до шинкарки Поборгую хоч дві чарки (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. поборгувати — поборгува́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. поборгувати — -гую, -гуєш, док., розм. 1》 перех. і без додатка. Дати в борг. 2》 перех. Позичити, взяти в борг.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поборгувати — ПОЗИЧА́ТИ (брати щось у борг, у тимчасове користування в кого-небудь), ПОЗИЧА́ТИСЯ розм., БОРГУВА́ТИ, БРАТИ, ПЕРЕХО́ПЛЮВАТИ розм., ЗАЗИЧА́ТИ діал. — Док.: пози́чити, поборгува́ти розм. узяти (взя́ти), припози́чити розм. перехопи́ти, зази́чити.  Словник синонімів української мови
4. поборгувати — ПОБОРГУВА́ТИ, гу́ю, гу́єш, док., розм. 1. перех. і без додатка. Дати в борг. [Гайдамака:] Далебі, дав би карбованця [кобзареві за пісню], якби був не пропив учора!..Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам (Шевч., І, 1951, 105). 2. перех.  Словник української мови в 11 томах
5. поборгувати — Поборгувати, -гую, -єш гл. Дать въ долгъ. Ще арендар поміркує, нам горівки поборгує. Чуб. V. 1094.  Словник української мови Грінченка