побути
ПОБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док.
1. Заїхати, зайти кудись відвідати кого-, що-небудь на якийсь час.
Хочеться мені хоч одним оком поглянути ще на Італію, а також побути на селі (М. Коцюбинський);
Василь Гаврилович вже одягався, коли раптом приїхала Тася з сином, щоб побути в батьків (Л. Дмитерко).
2. Перебувати, бути де-небудь якийсь час.
– Моя голубко, я при тобі побуду. При такій недузі самій не можна (Марко Вовчок);
Нехай, серце, побуде на мені твоя хустка, бо вже не встигну другою зав'язатись (І. Нечуй-Левицький);
Глянув [Ясен] на наручний годинник й обернувся до худорлявого, значно нижчого за себе зростом військового, що стояв у дверях: – Є ще час, Романе, побудемо в коридорі (Є. Кротевич).
3. Бути якийсь час у якому-небудь стані, становищі і т. ін.
Чи то треба [приїхати] для чого виразного, чи так, щоб побачитись і побути вкупі? (Леся Українка);
– .А де ж [Петро]? – не втерпіла Тамара. Людмила відповіла: – Нехай. Зараз йому краще побути на самоті (А. Головко).
4. Існувати якийсь час.
Народилися недільні школи .. Недовго ті школи побули, не знать було, чи й діло яке зробили (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)