побільшати

ПОБІ́ЛЬШАТИ, аю, аєш.

Док. до бі́льшати.

Не слуха [жаба]... дметься... дметься... – Що, сестро, як тобі здається, Побільшала хоч трохи я? (Л. Глібов);

Вона вже виросла, набралася сили і руки побільшали (М. Коцюбинський);

Перед очима її побільшало місячне коло, але не стало ясніше (М. Стельмах);

Вона зблідла ще більше, злякано стала, очі в неї побільшали (П. Загребельний);

Як побільшають індичата, почнуть добиратися ростом до старих індиків, то вона почне на їх гукати (Панас Мирний);

Не ходила на грища та вечорниці, як і побільшала, бо парубки сміялись з рябої Оксани (Л. Яновська);

Якось наче аж побільшав чоловік: всі економські слухають і прислухаються до нього (М. Стельмах);

Гомін ще побільшав, одні сміялися з Семена, другі вмовляли та потішали, інші знов і собі плакати заходилися (Леся Українка);

Надвечір мороз побільшав, під ногами рипів сніг (О. Гуреїв);

Очі побільшали і, здається, побілішали: стали зовсім сивасті і висвічували гіркоту душевну в пристиглому погляді (В. Барка);

Побільшало людей на вулиці, будівель (В. Воскобойников);

Після ночі листочків на деревах, здається, побільшало, вони густо зеленіють, обтрушуючи на землю холодні великі краплі (В. Биков);

// безос. Зрости кількісно; прибути.

Він .. глянув на річку. Води ще побільшало (Б. Грінченко);

– На те літо у нас тридцять пар воликів уже буде. Побільшає і тракторів (С. Журахович);

Дівчина не відала, що сьогодні її слухачів побільшало (Ю. Мушкетик);

Клопоту побільшало.

Словник української мови (СУМ-20)