побіч
ПО́БІЧ, розм.
1. присл. Те саме, що по́ряд¹ 1.
Крамничка його була побіч з кімнаткою, де ми вчилися (Г. Хоткевич);
Вимотавшись з аметистової хмарки, затремтіла перша зірка й стала побіч з рогатим, мов скибочка запашної дині, місяцем (Н. Королева).
2. у знач. прийм. з род. в. Те саме, що по́ряд¹ 2.
Побіч нас біжать на землі наші рухливі тіні, а навкруги і оситняг, і спокійне плесо озерця, і самотній низенький кущик – усе воно як уві сні (Б. Антоненко-Давидович);
Всі місця побіч господині зайняті, тільки одне вільне, тільки одне ліворуч, біля серця (В. Винниченко);
Наша підвода спинилась побіч кількох інших (Олесь Досвітній);
Чотири пари волів тягли плуга .. Побіч волів ішов хлопець-погонич (Б. Грінченко);
В родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, ба навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)