поваба
ПОВА́БА, и, ж., рідко ПО́ВАБ, у, ч., розм.
1. Потяг, схильність до чого-небудь.
Доля наукових ідей багато в чому залежить від повабів дослідника, від його почуттів, особистого досвіду (з наук.-попул. літ.);
// Симпатія, прихильність до кого-небудь.
Спитає його про Орисю товариш... – Шкода, – каже, – брате, нашого повабу й залицяння! Не для нас зацвіла ся квітка! (П. Куліш).
2. Спокуса.
І повно повсюди .. поваб – Тут – злото, грезет, оксамити, Там – пишні саєти, волоський єдваб, Яскраві зірки-самоцвіти... (М. Старицький);
Князівська влада несла безліч турбот, але дарувала вона й безліч поваб, від яких несила була відмовитися (П. Загребельний);
// перев. мн. Принади.
Надія [на багатство] утікала з кождим днем, а з нею утікала і краса, молодість Дозі, слабніли [слабіли] її поваби... (І. Франко).
3. Привабливість.
Багатство мальовничого елементу [елемента] додає “Катерині” [поемі Т. Шевченка] незвичайного повабу (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)