поваба
ПОВА́БА, и, ж., рідко ПО́ВАБ, у, ч., розм.
1. Потяг, схильність до чого-небудь.
Доля наукових ідей багато в чому залежить від повабів дослідника, від його почуттів, особистого досвіду (Наука.., 2, 1969, 40).
2. Спокуса.
І повно повсюди.. поваб — Тут — злото, грезет, оксамити, Там — пишні саєти, волоський єдваб, Яскраві зірки-самоцвіти… (Стар., Поет. тв., 1958, 210);
Князівська влада несла безліч турбот, але дарувала вона й безліч поваб, від яких несила була відмовитися (Загреб., Диво, 1968, 377);
// перев. мн. Принади.
Надія [на багатство] утікала з кождим днем, а з нею утікала і краса, молодість Дозі, слабніли [слабіли] її поваби… (Фр., VIII, 1952, 231).
3. Привабливість.
Багатство мальовничого елементу [елемента] додає «Катерині» [поемі Т. Шевченка] незвичайного повабу (Фр., XVI, 1955, 280).
Словник української мови (СУМ-11)