повадка

ПОВА́ДКА, и, ж., розм.

Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки.

– Та то в неї тільки повадка така – сльозами доймати (Панас Мирний);

Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (О. Гончар);

Знав [Довбуш] повадки тварин. Знав, що дикі свині тримаються біля води і козулі трапляються поблизу потоків (В. Гжицький);

Він звертався до Добрині, що єдиний серед захисників фортеці зблизька знав звичаї і повадки цих незнаних тут досі племен (В. Малик).

Значення в інших словниках

1. повадка — пова́дка іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. повадка — [повадка] -дкие, д. і м. -адз'ц'і, р. мн. -док  Орфоепічний словник української мови
3. повадка — -и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повадка — Поведінка, звичка, див. поводження  Словник чужослів Павло Штепа
5. повадка — ЗВИ́ЧКА (певний спосіб дії, життя, манера поведінки і т. ін., що стали звичними, постійними для кого-небудь), ЗВИ́ЧАЙ рідше, ВДА́ЧА, МО́ДА, ПРИВИ́ЧКА розм., НА́ВИЧКА розм., ПОВА́ДКА розм., ЗАВИ́ЧКА діал., ЗВИЧА́ЙКА діал.  Словник синонімів української мови
6. повадка — ПОВА́ДКА, и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки. — Та то в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Мирний, III, 1954, 63); Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (Гончар, Таврія...  Словник української мови в 11 томах