повадка
ПОВА́ДКА, и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки.
— Та то в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Мирний, III, 1954, 63);
Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (Гончар, Таврія, 1952, 157);
Знав [Довбуш] повадки тварин. Знав, що дикі свині тримаються біля води і козулі трапляються поблизу потоків (Гжицький, Опришки, 1962, 216).
Словник української мови (СУМ-11)