повалитися
ПОВАЛИ́ТИСЯ¹, валю́ся, ва́лишся, док.
Упасти, перекинутися від поштовху, удару і т. ін.
А чорная Свиня прийшла І чухаться тут заходилась. Драбина хить – і повалилась (Л. Глібов);
І пішла косить сокира По твердій твоїй корі; Повалились, мов колосся, І дуби, й осокори (Я. Щоголів);
Тарас вистрелив. Андрій повалився на траву, не промовивши жодного слова (О. Довженко);
Страшний удар повною пляшкою по голові примусив офіцера обм'якнути й повалитися на підлогу (В. Гжицький);
// Безсило опуститися, лягти на що-небудь (від утоми, слабості і т. ін.).
Петро Федорович знеміг, повалився на ліжко – і знову заснув... (Панас Мирний);
Витягли мене [з ями], і я відразу повалився на землю, мов неживий (І. Франко);
Свекруха як сиділа, так і повалилася на лаву, зомлівши від переляку (В. Кучер);
// Упасти вниз.
Ой, піду я поміж скали, В море повалюся! Як не в морі утоплюся, В камінь розіб'юся! (С. Руданський);
Величезний камінь рушився .. і, хвилю захитавшися в повітрі, .. повалився додолу (І. Франко);
Міст, перегорівши, з гуркотом повалився у воду (О. Гончар);
// Розпастися, розвалитися.
Здавалося, от-от розпадуться від її [пісні] звуків ланцюги, поваляться стіни тюрем, упадуть трони... (М. Рильський).
◇ (1) Опу́кою повали́тися – упасти важко, всією вагою.
Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилась (Панас Мирний);
Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу святого Миколая (С. Васильченко);
(2) Повали́тися в но́ги (до ніг) – упасти перед ким-небудь для земного поклону, принижено просячи чогось.
Захарій так і поваливсь йому у ноги (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Це ти, Полуяре? – запитала сухим голосом княгиня Ольга, побачивши сліпого. – Я, матінко княгине, – скрикнув, почувши її голос, Полуяр і повалився їй у ноги (С. Скляренко);
Удвоє покірно похилена стать повалилася наново до ніг [суддів] (О. Кобилянська).
ПОВАЛИ́ТИСЯ², ва́литься, док.
Те саме, що повали́ти².
– Сніг незабаром повалиться з неба (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)