повелівати
ПОВЕЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, док., книжн.
1. тільки недок. Правити, розпоряджатися, керувати.
Повелівати підданими; – Петровичу! .. Будьте мені, як і були, хазяїном і повелівайте надо мною (Г. Квітка-Основ'яненко);
Тепер .. вона вже добре знала, що ніякого зачарованого царства, де живуть і повелівають земні боги, немає (В. Собко).
2. Наказувати, давати розпорядження.
Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклі є суддя Еак; Хоть він на смерть не осуждає, Та мучити повеліває (І. Котляревський);
[Покликач:] Суд повелів, що зараз приймуть кару засуджені Нартал і Парвус (Леся Українка);
– То ви ж [жінки] помагайте мені до столу подавати, – повеліла Соломія, пораючись у миснику (В. Кучер);
// із запереч. част. не. Забороняти, не дозволяти.
– Є на небі Бог милосердний! Він не повеліва гнушатися над сирітством! (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)