повелівати

ПОВЕЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, док., книжн.

1. тільки недок. Правити, розпоряджатися, керувати.

Повелівати підданими; – Петровичу! .. Будьте мені, як і були, хазяїном і повелівайте надо мною (Г. Квітка-Основ'яненко);

Тепер .. вона вже добре знала, що ніякого зачарованого царства, де живуть і повелівають земні боги, немає (В. Собко).

2. Наказувати, давати розпорядження.

Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклі є суддя Еак; Хоть він на смерть не осуждає, Та мучити повеліває (І. Котляревський);

[Покликач:] Суд повелів, що зараз приймуть кару засуджені Нартал і Парвус (Леся Українка);

– То ви ж [жінки] помагайте мені до столу подавати, – повеліла Соломія, пораючись у миснику (В. Кучер);

// із запереч. част. не. Забороняти, не дозволяти.

– Є на небі Бог милосердний! Він не повеліва гнушатися над сирітством! (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me