повеління
ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн.
Категоричний наказ, вимога.
– Що ж, Іване, – спитав тихо Підіпригора, – може, татарву пошарпаємо? – Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Н. Рибак);
Долгорукий взявся виконувати повеління царя (з газ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- повеління — повелі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- повеління — див. НАКАЗ. Словник синонімів Караванського
- повеління — див. наказ Словник синонімів Вусика
- повеління — -я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повеління — Повелі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- повеління — НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст. Словник синонімів української мови
- повеління — ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога. — Що ж, Іване, — спитав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178); Долгорукий взявся виконувати повеління царя (Літ. газ., 6.ХІ 1952, 3). Словник української мови в 11 томах
- повеління — Повелі́ння, -ня с. Повелѣніе. Словник української мови Грінченка