повитчик
ПОВИ́ТЧИК, а, ч.
У Росії XVI–XVII ст. – служитель канцелярії, який відав діловодством у суді.
Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами (І. Котляревський);
– На їхніх скатованих тілах купці, феодали Строганови, робили собі мільйони. Так, робили з допомогою своїх повитчиків, своїх управителів, які вимотували всі жили в рабів-робітників (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)