повмирати
ПОВМИРА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.
Умерти (про всіх або багатьох).
Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись (Т. Шевченко);
– Разом з батьками забрали і вивезли в Архангельськ, – оповідає жінка, – було багато таких, як ми, і здебільшого вони повмирали: і діти, і батьки (В. Барка);
* Образно. Як попаде було [Хведір] на вечорниці, то з реготу усі повмирають, прямо кишки порвуть (Г. Хоткевич);
* У порівн. І ні на одній вулиці не зострінеш [зустрінеш] ні одного чоловіка, неначе .. усі люди у усім містечкові повмирали (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)