повмирати
ПОВМИРА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. Умерти (про всіх або багатьох).
Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись (Шевч., II, 1963, 229);
Вустимко уявляє, як жаби вчепляться в огидні обличчя ворогів, і як ті почнуть сохнути, сохнути і повмирають… (Багмут, Опов., 1959, 14);
*Образно. Як попаде було [Хведір] на вечорниці, то з реготу усі повмирають, прямо кишки порвуть (Хотк., І, 1966, 75);
*У порівн. І ні на одній вулиці не зострінеш [зустрінеш] ні одного чоловіка, неначе.. усі люди у усім містечкові повмирали (Кв.-Осн., II, 1956, 173).
Словник української мови (СУМ-11)