повожатий

ПОВОЖА́ТИЙ, того, ч.

Те саме, що поводи́р.

Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко);

* Образно. А стезі не було та й не було під ногами. Як же це він втратив її, свого проводиря-повожатого? (Д. Міщенко).

Значення в інших словниках

1. повожатий — повожа́тий іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. повожатий — -того, ч. Те саме, що поводир.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повожатий — Повожа́тий, -того; -жа́ті, -тих  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. повожатий — ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння).  Словник синонімів української мови
5. повожатий — ПОВОЖА́ТИЙ, того, ч. Те саме, що поводи́р. Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Шевч., І, 1951, 46).  Словник української мови в 11 томах
6. повожатий — Повожатий, -того м. = поводарь. Ішов кобзарь до Київа та сів спочивати: торбинками обвішаний. його повожатий. Шевч. 89.  Словник української мови Грінченка