поволеньки
ПОВО́ЛЕНЬКИ, присл., розм.
Те саме, що пово́лі.
Сказав Славко якось несміливо, поволеньки, буцім кудись закрадаючись (Л. Мартович);
Він, побрязкуючи занозами, поволеньки збирався на оранку, як той чумак по сіль (Григорій Тютюнник);
– Та поволеньки, – з днями, з допомогою розумних товаришів по школі я збагнула чари науки (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)