поволеньки
ПОВО́ЛЕНЬКИ, присл., розм. Те саме, що пово́лі.
Сказав Славко якось несміливо, поволеньки, буцім кудись закрадаючись (Март., Тв., 1954, 369);
Він, по-брязкуючи занозами, поволеньки збирався на оранку, як той чумак по сіль (Тют., Вир, 1964, 9);
— Та поволеньки, — з днями, з допомогою розумних товаришів по школі я збагнула чари науки (Козл., Сонце.., 1957, 27).
Словник української мови (СУМ-11)