поволока
ПО́ВОЛО́КА¹, и, ж., рідко.
1. Шнурок, ремінь (на взутті).
*У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (Панч, II, 1956, 78).
2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).
ПОВОЛО́КА², и, ж.
1. Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось.
Криницю покрила поволока ржава… (У. Кравч., Вибр., 1958, 179);
Сагайдачний набирав повні жмені перегною, розтирав у долонях, шукав білуватої поволоки, наче від вивареної солі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 426);
// Тонка плівка, що застеляє очі.
Він міг годинами мовчки дивитися в ласкаві очі, оповиті блакитною поволокою (Гур., Друзі.., 1959, 84).
О́чі з поволо́кою — очі без яскравого блиску, з виразом млості, ніжності.
Де б він не був, що б не робив — усе йому ввижалися палкі, чорні, з синьою поволокою очі дівчинині (Коцюб., І, 1955, 235);
Федора Михайлівна звела на нього великі з поволокою сірі очі, затінені довгими віями (Панч, В дорозі, 1959, 70).
2. Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь.
Повиті прозорою поволокою, синіли в далині високі гори (Кач., Вибр., 1953, 392).
3. У старовину — дорога привозна тканина.
Сувій поволоки.
Словник української мови (СУМ-11)